ВОЙЦЕХОВИЧ АННА ЮРІЇВНА
Педагог з акторської майстерності, хореограф, педагог по вокалу, гример, костюмер, режисер і.т.д.
Вважає себе дорослою дитиною.
Розкажу я вам казку , та не про Бабу Ягу, і не про Змія Горинича, і навіть не про Попелюшку ,а про звичайну дівчинку на ім'я Аня. Тож сідайте зручненько та слухайте уважненько. Отже, в славній державі Україні , в невеличкому місті Пологи народилася дівчинка. Росла вона неслухняною , непосидючою, крикливою та примхливою . Вирішили батьки цієї дівчинки чимось її зайняти, щоб не плакала, не страждала та не завдавала шкоди собі та прикрості оточенню . От тут все і почалося…. Біжить Аня до музичної школи, біжить до вокальної студії, а то на танці, а то на спорт... І все здавалося б, нормалізувалося та влаштувалося , і можна би на цьому і казку закінчувати, та не так сталося, як хотілося ... Якось несподівано підросла дівчинка, і батьки знов серйозно замислилися, а куди б його віддати вчитися те дитя, щоб не плакало, не страждало та не наробило шкоди собі та оточенню. Думали, думали, і придумали! І сказала мама: А йди – но ти, дитятко моє, і повчися на актрису! І почала Аня вчитися на актрису, і успішно закінчила навчання, і на конкурси почала їздити, і в театрі грати… І все, здавалося б, нормалізувалося та влаштувалося , і можна би на цьому і казку закінчувати, та…. Та все чогось Ані не вистачало – чи то робота занудна, чи часу вільного забагато…. Невідомо. Але замислилася доросла вже Аня , а що б їй такого вже самостійно придумати, щоб не плакати, не страждати і не приносити шкоди суспільству... І зустрівся їй на дорозі дитячий театр, і спитав він її – а чого ж ти так тяжко задумалася, Аню? І відповіла йому Аня, що хочеться їй в житті якийсь слід залишити, щоб більше ніколи не плакати і не страждати. І посміхнувся театр. І змахнув чарівною паличкою. І сказав, що буде так. І не буде більше в Ані ні часу, ні сил на сльози та страждання, бо буде вона в дитячому театрі ростити дорослих блискучих акторів. І відбулося так. Кінець.