im 01Кожний з нас був у театрі: ляльковому, драматичному або оперному. Спочатку – у ляльковому, тому що в дитинстві все ляльки – твої друзі, їх сприймаєш як теперішніх. Казка здається життям, звірі вміють розмовляти, а чарівні предмети існують насправді. Потім – у драматичному, де в дитячих спектаклях грали вже люди, а не ляльки. Але життя на сцені теж заворожувала, і правда завжди перемагала неправду. В оперному театрі головне – музика. Герої виражають свої почуття й думки співом, їхнє життя не представляється без музики, її чарівних звуків

Всі ми були в драматичному театрі, але в перший раз усе здається дивним і незвичайним. От ми тільки підходимо до будинку театру. Який він величезний і високий! Піднімаємося по сходам до входу. Масивні товсті колони, угорі на них – барельєфи й ліплення. Більша афіша з репертуаром. А от і наш спектакль. Виявляється, театр працює майже щодня, і буває навіть по двох спектаклю в день. «Ні, на жаль, у нас немає зайвого білетика», – відповідаємо ми бажаючої потрапити в театр, і входимо ввестибюль.

У вестибюлі театру на стінах висять більші фотографії з епізодами з різних спектаклів. Як хочеться побувати на всіх цих поданнях! От ми здали верхній одяг у гардероб і тепер, як всі глядачі, – у святкових убраннях. Сліпуче оздоблення в театрі вражає: кришталева багатоповерхова люстра, світильники, оксамитова важка завіса на сцені, обтягнуті оксамитом крісла. Ми сидимо в партері. Це крісла, які ближче всього до сцени. За партером – амфітеатр – крісла на невеликому піднесенні. Ще вище – яруси (поверхи). Праворуч і ліворуч – ложі

Поступово зал заповнюється глядачами. Лунає перший дзвінок, потім другий, третій. Світло поступово гасне, затихають розмови, повільно розсовується завіса, і в душі наростає якесь тривожно-радісне очікування. І от нарешті на сцені з’являються артисти. Починається дія, і ти вже забуваєш про усім. Здається, що крім того, що відбувається на театральних підмостках, не існує вже нічого. Разом з персонажами ти смієшся й плачеш, любиш, сумуєш, радуєшся й сумніваєшся

Перша дія закінчується. Як жаль. Хочеться скоріше довідатися, що ж далі. Перерва між діями називається «антракт». Ідемо в хол розглядати фотографії артистів і інших працівників театру. А от і артисти, які грають сьогодні. Хіба? Начебто не дуже схожі. Прості, звичайні особи, м’які або строгі посмішки. Але в програмці написано, що це вони. Як перетворюють актори на сцені! І справа навіть не в гримі, надзвичайних зачісках і одязі, просто вони теперішні майстри своєї справи, які живуть на сцені життям своїх героїв

Знову лунають три дзвінки. Починається друга дія. Знову все забуто, залишилося тільки життя на сцені. Як непомітно пролетіло час! Зненацька щасливий і радісний фінал. Всі актори на сцені, глядачі аплодують коштуючи й всі ніяк не відпускають артистів. Навколо панує радісне пожвавлення, лунають лементи: «браво!», «біс!», на сцену несуть і несуть квіти

Вертатися додому зовсім не хочеться. Ти перебуваєш у якімсь піднесеному й мрійливому настрої, ще й ще раз згадуєш епізоди спектаклю. Невже можна так чудово грати – зовсім як у житті?! Хочеться скоріше повернутися сюди – у цей таємничий і заворожливий мир високого мистецтва.