ВОЙЦЕХОВИЧ АННА ЮРІЇВНА

Педагог з акторської майстерності, хореограф, педагог по вокалу, гример, костюмер, режисер  і.т.д.
Вважає себе дорослою дитиною.

Розкажу я вам казку , та  не про Бабу Ягу, і не про Змія Горинича, і навіть не про Попелюшку ,а про звичайну дівчинку  на ім'я Аня. Тож сідайте зручненько та слухайте уважненько.  Отже, в славній державі Україні , в невеличкому місті Пологи народилася дівчинка. Росла вона неслухняною , непосидючою, крикливою та примхливою . Вирішили батьки цієї дівчинки чимось її зайняти, щоб не плакала, не страждала  та не завдавала  шкоди  собі та прикрості оточенню . От тут все і почалося…. Біжить Аня до  музичної школи,  біжить до  вокальної студії, а то на танці, а  то на спорт... І все здавалося б, нормалізувалося та влаштувалося , і можна би на цьому і казку закінчувати, та не так сталося, як хотілося ... Якось несподівано підросла дівчинка,  і батьки знов серйозно замислилися,  а  куди б його віддати вчитися те дитя,  щоб не плакало, не страждало  та не наробило  шкоди собі та оточенню. Думали, думали, і придумали!  І сказала мама: А йди – но ти, дитятко моє, і повчися на актрису! І почала Аня вчитися на актрису, і успішно закінчила навчання,  і на конкурси почала їздити, і в театрі грати…  І все, здавалося б, нормалізувалося та влаштувалося , і можна би на цьому і казку закінчувати, та….  Та все чогось Ані не вистачало – чи то робота занудна, чи часу вільного забагато…. Невідомо. Але замислилася  доросла вже  Аня , а що б їй  такого вже самостійно придумати, щоб не плакати, не страждати  і не приносити шкоди суспільству...  І зустрівся їй на дорозі дитячий театр, і  спитав він її – а чого ж ти так тяжко задумалася, Аню?   І відповіла йому Аня, що хочеться їй в житті якийсь слід залишити, щоб більше ніколи не плакати і не страждати. І посміхнувся театр. І змахнув  чарівною паличкою. І сказав, що буде так. І не буде більше в Ані ні часу, ні сил на сльози та страждання, бо буде вона в дитячому театрі  ростити   дорослих блискучих акторів.  І відбулося так. Кінець.